Не холодно, повернешся, вмиєшся! М'ячик не забудь!
     Грюкнули двері і я опинилася на майданчику п'ятого поверху.
     Тільки напівтемрява, темрява розсіюється світлом слабенькою лампочки, оточувала мене. Я стояла одна, абсолютно гола й прислухалася до оточення.
     Тиша. І правда, всі сусіди сплять. Нікому не треба серед ночі підглядати в дверні вічка в темряву. Чого там побачиш!
     Секунд тридцять я просто стояла не рухаючись, не ризикуючи рухатися.
     Прохолода.
     Легкий подих вітерця з вулиці через нещільно зачинені двері під'їзду, холодило живіт і ноги, забираючись вище до поголеною лобку.
     Робити нема чого. Треба йти. Приємно і страшно одночасно.
     Крок, ще крок, потихеньку намагаючись не шуміти, тихіше миші я рушила вперед. Поручні сходів