Далі?! Далі ...
     Кущ бузку! Від нього до веранди, а там я на місці.
     Вдихаю повітря і як в річку, пішла-пішла, бігом!
     На бігу чую - двері грюкнули, думаю - "Це нічого, не голосно", біжу ...
     Ось і "ГАЗель", скоріше - за неї!
     Дихаю, грудей піднімаються й опускаються, дихаю.
     Завмерла, послухала - нічого. Все тихо.
     Друга перебігання - за кущ. Прошмигнула як пташка, вжжжжжік, і я тут!
     Віддихатися. Залишилося трохи.
     Дитяча веранда, якій вже стільки ж років. Скільки і мені, напевно, поруч. Там ховаються від дощу матусі з дітьми коли дощ йде і комора, де двірник інструмент тримає. Туди!
     Влітаю на веранду в одну мить!
     В голові пульсує - "Все, на місці!".
     
     І в цей момент я спотикаюся об щось і падаю.
     М'яко.
     
     - Що шалава малолітня, не спиться?
     Голос йде з темряви, звідусіль. Серце вискакує з грудей.
     - Від ебарь втекла, что-ли?!